Людина живе на цій планеті, щоб творити.
Своїми думками і вчинками ми створюємо своє майбутнє. І тільки від нас залежить, яким воно буде. Ми самі повинні відповідати за все, що з нами відбувається в цьому житті.
Наше життя – складне і непередбачуване. Часто люди думають, що від долі нікуди не втечеш, що ми народилися і живемо за певним сценарієм, і те, що нам назначено зверху, обов’язково відбудеться. Але мало хто з нас замислювався про те, що він сам створює своє майбутнє, своїми вчинками, діями, думками, бажаннями і почуттями.
Давайте прочитаємо мудру притчу про те, як ми самі створюємо собі проблеми. …
– Тут займають чергу на жертвоприношення?
– Тут, тут! За мною будете. Я 852, ви – 853. – Ой, мамочки … Це коли ж ця черга дійде?
– Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите?
– Я – в ім’я любові. А ви?
– А я – в ім’я дітей. Діти – це моє все!
– А ви що в якості жертви принесли?
– Своє особисте життя, щоб діти були здорові і щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликала хороша людина – не пішла. Як я їм вітчима в будинок би привела? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий сад, щоб під наглядом були, доглянуті, нагодовані. Все, все віддаю дітям! Собі – нічого.
– Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати відносинами … Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося … У нього вже інша жінка. У мене начебто теж чоловік з’явився, але … От якби перший чоловік пішов! Він до неї чомусь не йде!Плаче … Каже, що звик до мене … А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо… Відчиняються двері, лунає голос: «№ 852, проходьте!».
– Ой, я пішла. Я так хвилююсь!!! А раптом жертву не приймуть?
№ 853 притискається до стіни і чекає, коли його викличуть.
Час тягнеться повільно, але ось з кабінету виходить № 852.
– Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву?
– Ні … Тут, виявляється, випробувальний термін. Відправили ще подумати.
– А як? А чому? Чому не відразу?
– Ох, люба, вони мене запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди! ». А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять,чим мама заради них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте і подивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Неначе діти вже виросли. Дочка заміж вийшла за тридев’ять земель, а син дзвонить раз на місяць, як з-під палки, невістка крізь зуби розмовляє … Я йому: «За що ж, синку, так зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мама, в наше життя, заради бога. Тобі що, зайнятися нічим?». А чим мені зайнятися, я ж, крім дітей, нічим і не займалася ??? Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно, чи що, я намагалася, щоб їх життя було кращим мого?
З дверей кабінету доноситься: «Наступний! № 853! ».
– Ой, тепер я … Господи, ви мене зовсім з колії вибили … Це що ж ??? Ай, ладно!
– Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву?
– Відносини …
– Зрозуміло … Ну, показуйте.
– Ось … Дивіться, вони, загалом, недовгі, але й непогані. Ми всього півроку тому назад познайомилися.
– Заради чого ви ними жертвуєте?
– Заради збереження сім’ї …
– Чієї, вашої? А що, є необхідність зберігати?
– Ну так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час, прямо сил вже ніяких немаю.
– А ви що?
– Ну що я? З’явився і в моєму житті людина, відносини у нас.
– Так ви ці нові відносини хочете в жертву принести?
– Так … Щоб сім’ю зберегти.
– Чию? Ви ж самі кажете, що у чоловіка – інша жінка. У вас – інший чоловік. Де ж тут родина?
– Ну і що? За паспортом то ми – все ще одружені! Значить, сім’я.
– Тобто вас все влаштовує?
– Ні! Ні! Ну, як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю!
– Але проміняти на нові відносини ні за що не погодитеся, так?
– Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу … Загалом, мені не шкода!
– Ну, якщо вам не шкода, тоді нам – тим більше. Давайте вашу жертву.
– А мені говорили, у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте?
– Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле … Ми вам про сьогодення покажемо. Включаємо, дивіться.
– Ой, ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю ??? Так брехня! Я за собою доглядаю.
– Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проектується.
– Що, ось так ??? Плечі вниз, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисли …
– Так завжди виглядають люди, якщо душа плаче …
– А це що за хлопчик? Славненький який … Дивіться, як він до мене притискається!
– Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проекції душі.
– Чоловік? Що за нісенітниця! Він доросла людина!
– А в душі – дитина. І притискається, як до матусі …
– Так він і в житті так! Тулиться. Тягнеться!
– Значить, не ви до нього, а він до вас?
– Ну, я з дитинства засвоїла, жінка повинна бути сильною, мудрою, рішучою.Вона повиннас ім’єю керувати і чоловіка направляти!
– Ну так воно і є. Сильна, мудра, рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І посварить, і пошкодує, і приголубить, і простить.
А що ви хотіли?
– Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані
… Він такий винуватий, і до лахудри своєї ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю!
– Так, зазвичай, воно і трапляється: хлопчик пограє в пісочниці, і повернеться додому. До рідної матусі. Поплаче в фартух та й кінець фільму. Давайте завершувати нашу зустріч. Будете любов в жертву приносити? Чи вже передумали?
– А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали?
– А його у вас немає. При такому сьогоденні, як тільки ваш «малюк» виросте, якщо не втече до іншої жінки, то в хвороба зламає. Або зовсім – в нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж колись втекти від надмірної матусеної опіки …
– Але що ж мені робити ??? Заради чого я тоді себе буду в жертву приносити ???
– А вам видніше. Може, вам бути матусею шалено подобається! Більше, ніж дружиною.
– Ні! Мені подобається бути коханою жінкою!
– Ну, матусі теж бувають улюбленими жінками, навіть часто. Так що? Чи готові ви приносити жертву? Заради збереження того, що маєте, і щоб чоловік так і залишався хлопчиком?
– Ні … Не готова. Мені треба подумати.
– Звичайно, звичайно. Ми даємо час на роздуми.
– А поради ви даєте?
– Охоче і з задоволенням.
– Скажіть, а що потрібно зробити, щоб мій чоловік … ну, виріс, чи що?
– Напевно, перестати бути матусею. Повернутися обличчям до себе і навчитися бути Жінкою. Звабливою, хвилюючою, загадковою, бажаною. Такій і квіти дарувати хочеться, і серенади співати, а не плакати у неї на груді.
– Так? Ви думаєте, допоможе?
– Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки виберете бути Жінкою.Але якщо що, то приходьте! Відносини у вас чудові, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей в світі про такі відносини мріють? Так що, якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних – ласкаво просимо!
– Я подумаю…
№ 853 розгублено виходить з кабінету, міцно притискаючи до грудей відносини.
№ 854, завмираючи від хвилювання, заходить до кабінету.
– Чи ви готові пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася.
Двері закриваються … а по коридору продовжують ходити спантеличені люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єри, таланти, можливості – все те, що вони готові самовіддано принести в жертву …
